19 жовтня 2018 року виповнюється 130 років з дня народження видатного борця за незалежність України, державного та громадського діяча, міністра УНР Іларіона Федоровича Косенка (19.10.1888–10.10.1950). На жаль, ім’я цієї видатної людини залишається майже забутим в Україні, а його творча спадщина ще чекає на уважне дослідження і осмислення…
Ще задовго до буремного періоду Визвольних Змагань 1917–1921 рр. Іларіон Косенко займався громадською діяльністю, був активістом українського національно-визвольного руху. Після проголошення Української Народної Республіки він працював на різних державних посадах, згодом став заступником міністра преси (інформації) та пропаганди (Теофана Черкаського) в уряді Ісаака Мазепи, міністром пошт і телеграфів в уряді В’ячеслава Прокоповича (це був останній уряд УНР, який діяв на частині території України). Важливо зазначити, що, на відміну від багатьох інших політиків та державних діячів тієї доби, Іларіон Косенко чітко усвідомив згубність популізму, партійної демагогії та безвідповідальності. Саме тому у 1919 році він вийшов із партії українських соціалістів-революціонерів і в пресі пояснив причини свого вчинку, хоча до того був членом ЦК цієї партії. І. Косенко зрозумів, що соціалістичні ідеї та різні соціальні експерименти є вкрай небезпечними для держави, яка перебуває в процесі становлення та бореться за власне існування. Відтоді він залишався безпартійним, до останньої хвилини свого життя пропагував ідею української державності, свято вірив у те, що Україна звільниться від загарбників і відновить свою незалежність. У статті «Питання української національної перемоги» Іларіон Косенко писав:
«Дім будується по цеглині, так само і нація. Може не нам доведеться бачити дах нашої хати, але тим з кращою енергією необхідно продовжувати будувати фундамент, будувати його так, щоб на ньому можна було збудувати щось дійсно велике і міцне. Держави великі через те, що збудовані творчими народами, народи творчі через те, що мають одиницю, в якій закладена вся сила. Нам про це не слід забувати ні на мить. Творімо велику частку, щоб створити велике ціле».
Своїм життям він дав гідний для наслідування нащадками приклад…
Життя Іларіона Косенка було багате подіями, насичене різноманітною діяльністю і після поразки Визвольних Змагань 1917–1921 рр., коли він разом з родиною опинився на еміграції, осівши, зрештою, у Франції. Він був другом Симона Петлюри, на його запрошення став адміністратором тижневика «Тризуб», значення якого важко переоцінити. Слід зазначити, що родини Косенка й Петлюри перебували у дружніх стосунках. Яскраве свідчення цього можна знайти в листах Лесі Петлюри, доньки Головного Отамана, що були опубліковані в книзі «Народе мій улюблений» (Київ, 2009). У них неодноразово згадуються сам Іларіон Федорович, його дружина Софія та діти — Євген і Віра. Родина Косенка постійно підтримувала вдову та доньку Симона Петлюри, і ця підтримка мала для них важливе значення.
Після трагічної загибелі Симона Петлюри Іларіон Косенко став одним із провідних діячів української еміграції у Франції. Незважаючи на вкрай скрутні матеріальні умови життя, йому разом з однодумцями вдалося налагодити ефективну культурно-просвітницьку діяльність української громади, понад те, продовжити боротьбу за незалежність України.
Іларіон Косенко був людиною широкого світогляду, мав багато зацікавлень, а всі свої сили віддав святій справі боротьби за незалежність України. Він був талановитим журналістом, перекладачем (володів кількома мовами, зокрема, французькою та німецькою; Володимир Винниченко звертався до нього з пропозицією щодо перекладу своїх художніх творів французькою мовою, незважаючи на ідеологічні розбіжності між ними), біологом-аматором (його перу належить унікальна книга, присвячена риболовлі у прісних водоймах Франції), автором важливого посібника для українських мігрантів у Франції, який став у нагоді багатьом людям. Іларіон Косенко, окрім усього іншого, був сходознавцем-аматором, членом Комітету Дружби народів Кавказу, Туркестану та України, членом Комітету «Франція–Схід», закладав підвалини українсько-естонської дружби, розробив стратегію інформаційної боротьби за визволення України, яка й досі не втратила своєї актуальності. Іларіон Косенко був людиною спокійної вдачі, надзвичайно любив читати, ловити рибу, грати в шахи, але коли йшлося про ставлення до ворогів України, він був безкомпромісним та непохитним.
Впродовж довгих років Іларіон Косенко послідовно та ефективно викривав злочинну сутність комунізму та російського імперіалізму, демаскував мерзенних посіпак російських загарбників та огидних покручів-запроданців, висвітлював злочини інших ворогів української державності. У контексті нинішньої російсько-української війни, думки та ідеї Іларіона Косенка потребують системного вивчення, осмислення та популяризації, оскільки багато в чому залишаються важливими та актуальними. Сподіваємося, що ця книга («У вирі інформаційної боротьби», — прим. ред.), яка є першим виданням творчої спадщини І. Косенка, сприятиме виконанню цього завдання. Окремо слід наголосити, що до книги увійшли унікальні записи — спогади про Іларіона Косенка, автором яких є його колега й близький друг, видатний український діяч Іван Рудичів, раніше вони ніколи не публікувалися у повному обсязі.
Так само важливою є справа вшанування пам’яті видатного сина українського народу Іларіона Косенка, — встановлення меморіальної дошки на його честь у Зінькові, де він народився, проведення круглих столів, лекцій та семінарів, присвячених його життю та діяльності, системне дослідження його архіву, який зберігається в Бібліотеці ім. С. Петлюри в Парижі, тощо. ГО «Українська Ініціатива», у міру своїх можливостей, докладатиме усіх можливих зусиль для реалізації цих завдань.
На завершення, слід висловити особливу подяку тим людям, завдяки яким стала можливою поява цього видання. Це співробітниця Бібліотеки ім. С. Петлюри в Парижі пані Мирослава Шот та член ГО «Українська Ініціатива» Станіслав Тимчишин, який безпосередньо працював з архівом Іларіона Косенка у Франції, українські історики Олександр Кучерук та Юрій Черченко, завдяки яким вдалося знайти цінну фотографію Іларіона Косенка та опрацювати низку його статей, які публікувалися в тижневику «Тризуб», заступник голови правління ГО «Українська Ініціатива» Ольга Тимчишин, яка доклала неабияких зусиль для упорядкування матеріалів, що публікуються у цій книжці.
Колись Іван Рудичів писав: «Ім’я Косенка незабутнє, ім’я Косенка в майбутньому нашими історіографами не раз буде пригадано, воспом’януте». Безсумнівно, так має бути…
Голова правління
ГО «Українська Ініціатива»
Юрій Косенко