У травні 2017 року члени правління ГО «Українська Ініціатива» та керівники ГО «Українське літературне товариство імені Фрідеберта Туґласа» Юрій Косенко та Ольга Тимчишин взяли участь у міжнародній науковій конференції, присвяченій 100-річчю літературного гуртка «Сіуру», яка відбувалася в Таллінні. У рамках конференції Ю.А. Косенко та О.В. Тимчишин виступили з доповіддю на тему «Українська художня література доби Визвольних Змагань 1917–1921». Після цього пані Елле-Марі Талівее, на замовлення газети Sirp, взяла інтерв’ю, яке було опубліковано 14 липня 2017 року.
Нижче наводиться переклад цього інтерв’ю українською мовою. Оскільки більшість відповідей давалися спільно, в процесі обговорення запитань, у перекладі вони так і наводяться, хоча в оригіналі було позначено кому конкретно належать ті чи інші слова. Також, зважаючи на обмеження газетної публікації за розміром, деякі уривки не були опубліковані, вони наводяться у даному перекладеному варіанті, але виділені простим курсивом.
У липні 2016 року музей Фрідеберта Туґласа та Маріє Ундер відвідав Юрій Косенко з України. Виявилося, що він добре обізнаний з життям та творчістю Фрідеберта Туґласа та інших класиків естонської літератури, багато творів прочитав у перекладах, загалом добре знається на естонській культурі. Ще тоді він висловлював думку про необхідність заснування у Києві літературного товариства імені Туґласа.
У жовтні 2016 року співробітниця музею Елле-Марі Талівее відвідала Київ у зв’язку із проведенням вечора пам’яті Фрідеберта Туґласа в Національному музеї літератури України, де відбулося її знайомство з київськими естонцями, з головою Естонського земляцтва Маре Літневською, з українськими колегами, зокрема з Ольгою Тимчишин, соратницею Юрія Косенка у царині громадської та наукової діяльності. Юрій Косенко та Ольга Тимчишин докладають багато зусиль для промоції естонської культури в Україні. Зокрема, у квітні 2017 року ними було проведено заходи, присвячені ознайомленню з Естонією та вшануванню пам’яті Юхана Лійва в Авдіївці та Бахмуті, у Кривому Розі було проведено захід, присвячений Естонським Визвольним Змаганням (1918–1920), у березні 2017 року, знову в Національному музеї літератури України, відбулося вшанування пам’яті Маріє Ундер. У січні 2017 року ними було офіційно зареєстровано Українське Літературне Товариство імені Фрідеберта Туґласа, головою якого стала Ольга Тимчишин, а головна мета діяльності якого полягає у зміцненні українсько-естонських культурних зв’язків, вивченні естонської літератури та мови.
У травні 2017 року музей Туґласа та Ундер, разом зі Спілкою письменників Естонії, проводив наукову міжнародну конференцію, присвячену 100-річчю літературного гуртка «Сіуру». До участі в конференції були запрошені Юрій та Ольга, тема їхньої доповіді стосувалася історичних паралелей між українською та естонською художніми літературами того періоду. Цікаво зазначити, що свої виступи вони розпочинали естонською мовою (а потім вже переходили на англійську мову).
Звідки у вас зацікавленість Естонією?
Юрій: Що стосується мене особисто, то зацікавленість Естонією присутня у мене ще з дитинства. Коли мій батько служив в армії, він товаришував з естонцями, і я часто чув його розповіді про те, яким позитивним народом є естонці, як вони збиралися у вільний час разом, читали газети рідною мовою. Ще у школі я знайомився з творчістю Лідії Койдули, Фрідріха Крейцвальда. Потім почав цікавитися історією Естонії, вивчив книгу Тойво Рауна «Естонія та естонці», читав і поступово накопичував матеріал про естонську культуру. В результаті я поступово став естонофілом. Я глибоко переконаний, що естонський досвід є вкрай корисним для України, у мене виникло бажання поділитися своїми знаннями зі співвітчизниками. Для того, щоб це мало більший ефект, я звернувся по допомогу до Посольства Республіки Естонія в Україні.
Посольство відгукнулося, так почалася моя співпраця з Маре Літневською, яка очолює Естонське земляцтво імені Віктора Кирвела. До цього я ніколи в своєму житті не зустрічав естонців. Тому можна сказати, що моя зацікавленість Естонією та естонською культурою має, у певному сенсі, метафізичний характер, я почав цікавитися країною не тому, що побував там чи мав якісь зв'язки з естонцями, а зовсім навпаки — я побував в Естонії та потоваришував з естонцями тому, що в мене самостійно виник тривкий та глибокий інтерес до естонської культури. Відтоді мною, як самостійно, так і спільно з колегами та естонськими друзями, було проведено десятки культурно-просвітницьких заходів на естонську тематику у різних містах України, зокрема й на Донбасі. Найбільш значним своїм досягненням я вважаю цикл із десяти лекцій під загальною назвою «Естонський феномен», який був прочитаний мною з дозволу КНУ ім. Тараса Шевченка під егідою Естонського Інституту…
Ольга: У мене давно були деякі знання про Естонію. Справа в тому, що мій родич Роман Винарчук є естонським дипломатом, а моя тітка мешкає в Естонії. Хоча ми бачимося рідко, але мені запам'яталися їхні розповіді про Естонію. Після мого знайомства з Юрієм Косенком, — ми обидва є колегами-біологами, — та прослуховування деяких із його лекцій про Естонію я зрозуміла, що ми є однодумцями, я почала активно вивчати історію Естонії та естонську культуру, читати твори естонської літератури, вивчати естонську мову. Це надзвичайно захоплюючий та цікавий процес, мені подобається те, що я роблю, і я також переконана в тому, що засвоєння Україною естонського досвіду принесе велику користь Україні, а також і Естонії. Адже, слід визнати, становлення успішної української держави сприятиме покращенню безпеки Естонії, буде додатковим фактором упередження російської агресії проти Естонії. Коли мені вдалося побувати в Естонії, я ще більше зміцнилася у своїх симпатіях по відношенню до цієї країни, я отримала додатковий стимул для того, щоб працювати над зміцненням естонсько-українських культурних зв’язків…
З ким в українській літературі можна порівняти Юхана Лійва, Маріє Ундер, Фрідеберта Туґласа?
Проводячи паралелі між життям і творчістю названих вами класиків естонської літератури й класиками літератури української, потрібно усвідомлювати певну умовність. Але, незважаючи на це, можна сказати, що за своєю значущістю та впливом на наступні покоління національних письменників Юхан Лійв займає в естонській літературі таке місце, як Тарас Шевченко в українській. Окрім того, у них є схожі аспекти в особистому житті. Обидва класики не змогли досягнути особистого щастя за життя, не змогли створити сім’ї. Звісно, причини були різними. Тарас Шевченко зазнав арешту та заслання царською владою, а Юхан Лійв серйозно хворів; у Тараса Шевченка більше творів, які безкомпромісно засуджують поневолювачів українського народу та закликають до боротьби за свободу. Але у Юхана Лійва патріотична лірика також посідає важливе місце, вона є не менш глибокою і здатна викликати у читача сильні емоції. Я пригадую (— говорить Ю.К.) який вплив мали на мене два останні рядки вірша «З тобою і без тебе», які були наведені у книзі Софі Оксанен «Очищення». Я читав український переклад цієї книжки на початку 2014 року, коли в Україні події Революції Гідності сягнули свого апогею. Мене вразило, наскільки простими словами була висловлена поетом щира та природня любов до Батьківщини. Подібні за духом, але інші за формою, рядки можна знайти у творчості Тараса Шевченка.
Коли йдеться про особистість геніальної Маріє Ундер, творчість якої ми дуже любимо та постійно вивчаємо, можна сказати, що в українській літературі є одна особистість, чия творчість за стилем дуже нагадує творчість Ундер, — це Наталія Лівицька-Холодна (1902–2005). Навіть життєвий шлях української поетеси разюче нагадує шлях Маріє Ундер. Якщо взяти до рук чудову книжку Сір'є Кійн та уважно ознайомитися з життям Ундер, зануритися у її переживання та світ її образів, а потім почитати біографічну та мемуарну літературу про життя Лівицької-Холодної, то можна побачити просто величезну кількість співпадінь. Це й тонкий еротизм віршів на ранніх етапах творчості, і патріотична лірика у більш зрілому віці. Окрім того, обидві поетеси зберегли вірність своїм національним державам та віддали перевагу життю на еміграції на противагу радянському рабству. Також, бачимо, що обидві дожили до глибокої старості. Однак, українська поетеса дочекалася відновлення незалежності України. Більш того, як Ф. Туґлас був закоханий у заміжню Ундер, так один з найвизначніших українських поетів та мислителів Євген Маланюк був закоханий у Наталю та присвячував їй вірші.
З Фрідебертом Туґласом складніше. Його творчість має занадто багато особливостей. Протягом різних періодів свого життя він писав твори, які перегукуються з творчістю різних українських поетів та письменників. Серед них і Василь Чумак, і Олександр Олесь, і, певною мірою, Іван Франко.
Доля гуртка «Сіуру», особливо зважаючи на тих його членів, які долучилися пізніше, ніби відтворює долю української літератури, тільки з певним зсувом у часі. Ундер, Адсон, Гайліт та Віснапуу виїхали на еміграцію. Туґласа надовго змусили замовкнути. Семпер, Алле та Варес-Барбарус взяли активну участь у становленні радянської дійсності. Чи не так?
Саме так. Розвиток естонської та української літератури у 20-му сторіччі дійсно має багато спільних рис. Стосовно зсуву в часі. Існування незалежної української держави – Української Народної Республіки – було коротким (1917–1921), протягом майже усього цього часу Україна воювала за свободу та незалежність. На жаль, з низки причин, Україна програла тоді визвольну війну, але значення цього короткого періоду насправді величезне, той потужний імпульс відчувається досі. Фактично, наша визвольна боротьба ще не завершена, адже й зараз Україна бореться за свободу, даючи відсіч російським агресорам та їхнім посіпакам-сепаратистам. Естонська держава змогла ствердитися протягом 1918–1920 років, після чого мали місце два десятиріччя мирного життя. Звісно, в Естонії також вистачало своїх проблем, як політичного, так і економічного штибу, але естонська культура в цілому й література зокрема переживали період бурхливого розвитку та піднесення. А крах республіки, який настав внаслідок ганебного й огидного порушення Тартуського мирного договору Росією, призвів до того, що естонські письменники опинилися приблизно в таких умовах, у яких були українські письменники на початку 1920-х років.
Значна кількість українських письменників та діячів культури виїхала за кордон, вони не зрадили своїм переконанням та відмовилися визнати факт окупації Батьківщини, вони, кожен по-своєму, до кінця боролися за відновлення незалежності України. Можна довго перелічувати імена, кожне з яких є вартим окремої розмови, згадаємо лише декілька: Дмитро Донцов, Євген Маланюк, Олександр Олесь, Валерія О'Коннор-Вілінська, Наталя Лівицька-Холодна, Володимир Винниченко, Леся Петлюра, Роман Бжеський…
Були й такі, котрі повірили російсько-радянській пропаганді і стали під прапори комунізму. Ті, хто зробив це щиро, прагнули розвивати комуністичну за сутністю, але національну за формою літературу. Незабаром вони усвідомили, що це утопія. Протягом 20-х років з'явилося багато цінних з точки зору літератури творів, багато з них перевидаються й зараз. Але найстрашніше полягає в тому, що російські окупанти фізично знищили сотні українських письменників та літераторів, сотні вчених, багато тисяч інтелектуалів – усіх, хто повірив брехливій пропаганді російських комуністів, але зараховував себе саме до української культури. Цей чорний період отримав у нас спеціальну назву – «Розстріляне відродження». Окрім того, сотні тисяч свідомих українців були депортовані до Сибіру та інших регіонів Радянського Союзу, а мільйони українських селян загинули жахливою смертю внаслідок свідомо організованого російськими комуністами та їхніми кривавими посіпаками Голодомору 1932–1933 років. Так росіяни намагалися знищити український народ як такий, асимілювати його… Тоді Естонія була незалежною, тому уникла подібної долі. Репресії та переслідування спіткали естонський народ пізніше, в часи першої та другої окупації.
Звісно, були в нас і такі літератори, як Семпер та Барбарус-Варес. Доля Семпера найбільше схожа на долю поета Павла Тичини, а доля Барбаруса-Вареса — на долю поета, перекладача й радянського функціонера Миколи Бажана. Багатьох, подібно до Туґласа, надовго змусили замовкнути. Це й Василь Симоненко, і Максим Рильський, і багато інших.
Естонія є дуже маленькою державою, Туґлас сприймав її незалежність як чудо. Історія ж України свідчить про те, що розмір не є вирішальним фактором, а державність потрібно не тільки здобувати, а ще й розбудовувати та підтримувати. Ви почали свій виступ з того, що зазначили, що література є одним із видів відображення суспільного й політичного життя нації. Чи вбачаєте ви це на прикладах естонської та української літератур? Чи не забуваємо ми про те, що це чудо? І як, опосередковано, з цим пов’язується той факт, що емблемою «Сіуру» був янгол, котрий символізував вільний розум?
Це непросте питання. Я почав би з того, що не тільки і не стільки естонська державність є чудом. Є немало країн, які мають меншу площу і є успішними, повноцінними, незалежними державами, варто згадати Сінгапур чи Бруней. Чудом – Естонським Феноменом – є той факт, що естонський народ, який з початку 13-го сторіччя до 1918 року не мав змоги будувати власне життя на власний розсуд, не просто зберігся в етнічному та мовному сенсі, але й став творцем справді дивовижної культури, знайшов у собі духовні сили для цілеспрямованого та неухильного просування шляхом прогресу, дав світові велику кількість видатних вчених, письменників, художників, композиторів, зміг вистояти й витримати усі суворі випробування 20-го сторіччя, зміг не лише здобути незалежність, а й збудувати успішну державу, досвід якої вивчається у багатьох країнах світу. Колись просвітитель Якоб Хурт ставив риторичне запитання, чи зможе естонський народ стати великим, і відповідав, що зможе – в царині культури, науки й духовності, а не території та військової потуги. Ми бачимо, що слова його справдилися. Естонія – це справді велика країна, естонська культура постає перед нами у вигляді безмежного океану мудрості й гуманізму, вона викликає щире захоплення й бажання зануритися у процес її вивчення – чим більше вивчаєш естонську культуру, тим більше цей процес захоплює…
Ви маєте рацію, коли говорите, що не розмір території та чисельність населення є вирішальними факторами у справі побудови успішної держави. Приклад України дійсно підтверджує правдивість ваших слів. Вирішальними чинниками виявляються рівень національної свідомості, зрілість громадянського суспільства, рівень освіченості населення, наявність консенсусу в суспільстві стосовно того, що національна державність є найвищою цінністю. Ми відстаємо від Естонії у цьому відношенні, але ми неухильно йдемо до своєї мети – до побудови успішної української держави, за яку віддали життя мільйони наших співвітчизників протягом останніх сторіч. У нашому випадку чудом є те, що українці не асимілювалися, не втратили волі до боротьби після того, що з нами зробили російські загарбники. Тим ціннішим є для нас досвід Естонії. У процесі нашої культурно-просвітницької діяльності ми переконалися який великий інтерес серед найрізноманітніших прошарків населення викликають наші заходи на естонську тематику.
Що стосується твердження про те, що література є відображенням суспільного та політичного життя, слід зробити деякі уточнення. Йдеться зовсім не про те, що намагалися нав'язувати у радянські часи під виглядом соцреалізму. Звісно, свобода творчості – це найважливіша умова становлення змістовної та глибокої художньої літератури. Однак, коли народ перебуває у стані пригноблення чи стикається з такими викликами, як російська агресія в сучасній Україні чи радянська окупація Естонії, це неодмінно позначається на творчості національних літераторів. Певно, якби не окупація Естонії, Маріє Ундер не написала б такого проникливого й дивовижного за своєю глибиною й напруженістю вірша, як «Ми чекаємо», а українські письменники не розмірковували б у своїх творах про причини поразки Визвольних Змагань, якби визвольна війна завершилася перемогою.
Іншими словами, йдеться про те, що навіть так звана «творчість заради творчості, мистецтво заради мистецтва» певною мірою відчувають на собі вплив суспільно-політичного становища, у якому перебуває той чи інший народ, і опосередковано вони відображають це в собі. При цьому свобода творчості, свобода вибору тем – це безумовна запорука для розвитку як окремого літератора, так і літератури в цілому.
Яким чином та якою мовою сьогодні естонська література доходить до вас?
Якщо йдеться сааме про сучасну естонську літературу, то, на превеликий жаль, українською мовою вона майже не перекладається, за рідкісними винятками, на кшталт деяких творів Арво Валтона. Збірка його новел під назвою «Батьківське щастя» була перекладена українською мовою, а сам письменник відвідував Україну й проводив творчі зустрічі. Дещо доводиться читати російською мовою. Деякі тексти доступні у перекладі англійською мовою, у цьому відношенні дуже корисним є англомовний часопис «Естонська література», який дозволяє бути в курсі новинок і допомагає знаходити англійські переклади. Також я (— говорить Ю.К.) читаю – якщо вдається їх знайти – переклади естонських письменників французькою мовою. Наприклад, низку творів Індрека Харгла було перекладено французькою мовою, деякі вдалося придбати.
Однак, у нас є надія у найближчому майбутньому раз і назавжди вирішити проблему доступності естонських текстів. Ми усвідомили, що естонська мова є ключем до скарбниці великої мудрості, що володіючи нею і маючи змогу читати естонською мовою, ми зможемо поглинати цю мудрість і перечитувати твори улюблених письменників мовою оригіналу – тобто, набагато краще розуміти глибинну сутність цих творів. Тому ми розпочали вивчення естонської мови. У 2016 році, за сприяння Естонського земляцтва й Посольства Республіки Естонія в Україні, вдалося зібрати групу людей, які бажають вивчати естонську мову, й розпочати процес її вивчення. Цікаво зазначити, що серед нас є одна дівчина, яка їздить на уроки естонської мови з іншої області – їй треба проїхати понад 200 кілометрів в один бік для того, щоб потрапити на урок. Естонська культура має колосальну притягувальну силу!
У чому, на вашу думку, полягають характерні особливості естонської літератури?
Складно підібрати правильні слова, щоб адекватно висловити свої думки з цього приводу. Але спробуємо відповісти стисло. Естонська література дивовижна тим, наскільки гармонійно у ній поєднуються національний елемент та загальносвітовий контекст. В цілому, естонська література просочена духом справжнього гуманізму, любов'ю до природи, патріотизмом, який без зайвого пафосу присутній якщо не в тексті, то в контексті. Звісно, творчість кожного естонського письменника є унікальною і неповторною, про кожного з них можна й потрібно говорити окремо. Але відповідь на подібне запитання передбачає узагальнення. Можна сказати, що естонська література знайшла свої шляхи для осмислення глибин психології, для відображення загального шляхом висвітлення конкретного. Багато хто з естонських письменників вражає тим, як за допомогою найпростіших слів та невибагливих сюжетів їм вдається висловлювати неймовірно складні явища та почуття. Якщо йдеться про класиків, увагу привертає цілісність цих особистостей, послідовний розвиток творчих сил. Звісно, література радянської доби має свої особливості, але, в даному випадку, ми винесемо цей аспект за дужки, оскільки ці особливості були зумовлені зовнішнім чинником, а не виникли внаслідок внутрішнього розвитку літературного процесу. Дивує не тільки кількість, але і якість. Починаючи з часів Ганса Кясу та його «Плачу з приводу зруйнування Тарту», естонську літературу збагатили сотні письменників та поетів, з'явилося справді дуже багато цінних творів, — і це якщо говорити лишень про художню літературу! У світі є багато народів, які чисельністю значно переважають естонців, але поки що не спромоглися реалізувати свої творчі сили настільки, щоб зрівнятися з естонцями, хоча нерідко передумови були в них сприятливішими, ніж в естонців. Це дійсно дивовижний феномен.
Юрію та Ольго, мені дійсно цікаво зазначити, що ви є магістрами-біологами. Хіба література й мікробіологія доповнюють одна одну? Тут мені на гадку спадає естонський письменник Енн Ветемаа, який нещодавно помер. Хоча він і не був біологом (за освітою він був інженером-хіміком, а також композитором), його перу належить «Польовий визначник русалок», — такий собі парабіологічний твір у стилі визначників жорсткокрилих та визначників рослин.
Тут варто згадати один з біологічних законів, який називається законом Баррі Коммонера і звучить вкрай просто – «все пов'язане з усім». Він стосується, в кінцевому рахунку, не лише біології, але й усього іншого. А якщо говорити серйозніше, чимало біологів минулого відчували глибокий інтерес до художньої літератури, і зараз є подібні приклади. А багато хто з письменників, — хоча вони не були біологами, — писали про природу. Як тут не згадати Фрідеберта Туґласа, який увійшов у літературу чудовим та зворушливим оповіданням «Їжачок» у 1901 році, а на схилі років очолив Естонське товариство охорони природи? Скільки чудових сторінок його творів присвячено природі, як живій, так і неживій? Багато естонських письменників вміли дуже точно і яскраво змальовувати природу як рідного краю, так і далеких країн.
Окрім того, багато естонських вчених були людьми вкрай різнобічних зацікавлень. Один із видатних біологів зі світовим ім'ям, міколог (спеціаліст у галузі науки про гриби) Айн Райтвіір, який відкрив понад 200 видів раніше невідомих науці грибів, був ще й перекладачем і письменником-популяризатором, редагував часопис «Природа Естонії», переклав естонською мовою книжку «Подвійна спіраль» Уотсона. А великий астроном Ернст Юліус Епік був ще й талановитим композитором. Можна навести подібні приклади і в українській літературі. Згаданий вами Енн Ветемаа також був різнобічною людиною, видатною особистістю, а названий вами твір нам добре відомий. Якщо не помиляємося, вперше його було надруковано у часописі «Лоомінг» у 1980 році, а потім видано окремою книгою у 1983, після чого книга перевидавалася…
Запитання Яана Ундуска: а чому ви обрали в якості патрона естонської культури саме Туґласа?
Після того як було проведено перший захід, присвячений Фрідеберту Туґласу, одна з присутніх підійшла до нас і сказала, що Туґлас звісно цікавий, але він «занадто естонський письменник». Як нам здається, він дійсно є глибоко національним письменником, але, водночас, його творчість дуже добре відображає загальнолюдські проблеми крізь національну призму. Однак, є ще одна причина, яка має символічну природу. Як відомо, у Фінляндії було створено літературне товариство імені Фрідеберта Туґласа, і це товариство допомагало Естонії боротися за відновлення незалежності. Ми сподіваємося, що українське літературне товариство імені Фрідеберта Туґласа сприятиме налагоджуванню культурних зв’язків між Естонією та Україною, допоможе Україні засвоювати естонський досвід та принесе користь обом народам, зміцнюватиме дружбу й братерські відносини між естонцями та українцями. Нам здається, що Фрідеберт Туґлас органічно підходить на роль патрона такого процесу…
Джерело: газета Sirp за 14.07.2017