Текст промови голови правління ГО «Українська Ініціатива» Юрія Косенка, з якою він звернувся до присутніх під час урочистого заходу «День культури Республіки Туніс», що відбувся 29 жовтня 2020 року у Торгово-промисловій палаті України.
Шановні присутні! Я радий вітати вас на заході, присвяченому дружній по відношенню до України державі – Тунісу. У більшості наших співвітчизників Туніс асоціюється з курортами, туризмом і відпочинком. Звісно, цього не можна заперечувати. Туніс є популярним туристичним напрямком, а на численних туніських курортах можна гарно відпочити. Однак таке уявлення про Туніс є дуже однобічним та неповноцінним. Перш за все, Туніс – це країна з унікальною і давньою історією, з величезною кількістю пам’яток архітектури світового рівня, з багатою культурою й розвиненим громадянським суспільством.
Історія країни сягає своїм корінням глибини тисячоліть. Автохтонні мешканці Тунісу – бербери амазіг, хоча вони зазнали асиміляції, але в сучасному Тунісі й досі можна їх побачити й почути їхню мову, наприклад, в таких місцевостях, як Матмата й острів Джерба. Як зазначає автор відомої книжки «Короткий курс історії Тунісу» Туркія Лабіді Беняхья, унікальне змішання різних етносів – берберів, фінікійців, римлян, вандалів, візантійців, арабів, іспанців, турків, французів – призвело до появи і становлення сучасної туніської нації, кожен з цих етнічних компонентів зробив свій особливий внесок у процес її розвитку.
Ще зі школи ми вивчаємо деякі події, що розгорталися на теренах сучасного Тунісу, як от поява Карфагену, який впродовж тривалого часу був одним із головних центрів світової культури й геополітики, його війни з Римом, так звані Пунічні війни, які, зрештою, призвели до зруйнування старого, фінікійського, Карфагену. У школах ми вивчаємо життя та діяльність полководця Ганнібала, завоювання, які здійснив Укба ібн Нафі, діяльність таких середньовічних осередків культури, як Кайруан та Аз-Зейтуна, – усе це безпосередньо відбувалося на території сучасного Тунісу…
Але я зараз не збираюся читати якусь лекцію про історію Тунісу та його культуру, – для повноцінного висвітлення цього, зрештою, знадобилася б не одна така лекція. Я радше хочу акцентувати увагу на декількох ключових для розуміння унікальності Тунісу аспектах.
Отже, багато в чому Туніс був першим. Наприклад, найдавніший з відомих науковцям культових об’єктів на планеті (умовно його можна назвати «храмом») знаходиться на території сучасного Тунісу, в місцевості Ель-Гуттар, неподалік від Гафси, – ця конструкція з кременю має вік близько 40 000 років. До речі, у тому, що стосується релігійного життя, внесок Тунісу є великим. Так, з Тунісом пов’язані християнські теологи світового рівня: Кипріян, Тертуліан та Августин Блаженний. Перші два народилися в Карфагені, а що стосується Августина Блаженного, то його життя було тісно і безпосередньо пов’язане з цим містом. Так само, в Тунісі народилися, жили й працювали юдейські теологи: Абба Карфагенський (ІІІ ст. н.е.), Ісаак Ламброзо (1680 – 1752), Ісхак ібн Імран, засновник філософської школи Іфрікійя, та Ніссім бен Якоб (990 – 1062) з Кайруану, який мав титул гаон і його твори досі вивчаються юдеями. Цілком логічно, що, оскільки Туніс є мусульманською країною, ціла низка видатних мусульманських теологів пов’язана з ним. Ми можемо згадати імена таких із них, як Мухаммад ат-Тагір ібн Ашур, що написав «Трактат про цілі Шаріату», – ця прогресивна праця значно випередила свій час, – Таггар Хаддад, який став автором так само новаторської книги «Наші жінки в релігії та в суспільстві», велетень думки Ібн Хальдун (про нього я згадаю окремо трохи пізніше). Звісно, не можна оминути увагою такі визначні осередки ісламської культури, як університет Аз-Зейтуна та Кайруан. Релігійне життя в Тунісі, незважаючи на певні ексцеси, завжди характеризувалося толерантністю.
В Тунісі була ухвалена перша в Арабському світі конституція. Це сталося ще у 1861 році.
Туніс став першою арабською і мусульманською країною, в якій було скасовано рабство. Це сталося в часи правління бея Ахмеда, у 1846 році. Для порівняння, можна згадати, що у США рабство було скасоване тільки у 1865 році. До речі, коли ми говоримо про бея Ахмеда, варто згадати ще одну дуже важливу подію. Під час Кримської війни (1854–1856) бей Ахмед відрядив 4000 туніських вояків для участі у війні проти Росії. Сотні туніських воїнів загинули на землі українського Криму у боротьбі проти російських імперіалістів, які марили тоді (як марять і досі) загарбанням та підкоренням Сходу. Це питання варто вивчати і досліджувати окремо.
Також Туніс став чи не найпершою арабською країною, яка визнала незалежність України. Це сталося 25 грудня 1991 року.
Історія Тунісу, як я вже казав, є неймовірно багатою і цікавою. У межах стислого виступу, на жаль, немає можливості навіть побіжно розглянути її. Все ж таки, один цікавий момент варто згадати. Ми зі школи пам’ятаємо, що римляни зруйнували Карфаген у 146 році до н.е. (після чого на руїнах старого Карфагену, фінікійського, постав новий Карфаген – римський) й підкорили Північну Африку. Це, звісно, так і було. Але коли стародавній Рим занепав і у 439 році вандали під проводом Гензеріка (Гейзеріха) захопили Карфаген, вони ж таки незабаром, у 455 році, здійснили похід на сам Рим, захопили його і грабували впродовж двох тижнів. Головною базою походу вандалів на Рим став саме Карфаген, а його мешканці взяли участь у цьому поході. Так, через багато років відбулася своєрідна помста Риму за зруйнування старого Карфагену.
Не можу не згадати ще один, дуже цікавий момент. Імператор Візантії Іраклій був за походженням карфагенцем і мріяв про перенесення столиці Візантійської імперії на територію нинішнього Тунісу…
Оскільки сьогоднішній наш захід називається «День культури Республіки Туніс», я хотів би додати декілька штрихів до змалювання культури цієї країни, назвати бодай декілька знакових імен.
Всесвітньо відомий велетень думки, мислитель, політик, історик, один із батьків соціології Ібн Хальдун (1332–1406) народився саме в Тунісі доби правління династії Хафсидів. Він є автором уславленого історіософського трактату «Мукаддіма» («Вступ»), у якому дослідив причини розквіту й занепаду держав, проблеми корумпованості владної верхівки, висловив цілу низку передових поглядів у царинах соціології й економіки (зокрема, зробив значний внесок у розвиток теорії вартості). Також він написав не менш відому десятитомну працю під назвою «Кітаб аль-ібар» («Книга прикладів»), у якій проаналізував на основі власної новаторської методології усю світову історію. Праці Ібн Хальдуна зараз відомі усьому світові, вони вивчаються й перекладаються різними мовами. Ще тоді, у XIV сторіччі, Ібн Хальдун визначив три головні засади для розбудови успішної держави: свобода громадян, справедливість та освічений народ. Плин сторіч неодноразово підтверджував правильність висновків геніального мислителя.
Не можна не згадати ще одного дійсно визначного мислителя й державного діяча, діяльність якого пов’язана з Тунісом, а його портрет зображено на банкнотах номіналом у 20 динарів, пам’ятник на його честь споруджено у столиці країни – місті Туніс. Йдеться про Хайреддіна-пашу, який впродовж 1873–1877 років обіймав посаду головного візира Тунісу й намагався здійснити цілу низку прогресивних реформ. Він залишив після себе неймовірно цінну теоретичну спадщину, у якій проаналізував причини відсталості й занепаду мусульманського світу. Він заснував перший національний коледж, Національну бібліотеку. Цікаво зазначити, що Хайреддін-паша був черкеського походження, а його батько загинув від рук російських загарбників під час імперіалістичних загарбницьких війн Росії на Кавказі.
Однією зі знакових постатей туніської культури є геніальний поет Абуль-Касем аш-Шаббі (1909–1934), який прожив лише 25 років, але вірші його й досі продовжують надихати мільйони людей у всьому світі. Однак я не буду детальніше зупинятися на житті і творчості Абуль-Касема аш-Шаббі. По-перше, зусиллями ГО «Українська Ініціатива» ще у 2018 було видано збірку творів Аш-Шаббі в перекладі українською мовою, у цій книжці міститься й біографічна довідка про нього (збірка творів Абуль-Касема аш-Шаббі поширювалася під час заходу). По-друге, сьогодні ви зможете почути деякі вірші Абуль-Касема аш-Шаббі, які декламуватимуться арабською мовою та в перекладі українською.
Ще одна постать, яку мене просили згадати сьогодні у своїй промові, це видатна туніська співачка На’ама (Халіма Ельшейх; 27.02.1936–18.10.2020). Свій псевдонім, який у перекладі означає «витонченість, граційність», а ще одне його значення – «милість, благостиня», вона отримала від уславленого композитора Салаха аль-Магді. Вона народилася в Азмурі, на півночі країни. На’ама зробила великий внесок в естрадну обробку народних пісень, збирання туніського фольклору. На жаль, зовсім недавно, 18 жовтня цього року, видатна туніська співачка померла.
Я хотів би також зазначити, що після здобуття незалежності Тунісом від Франції 20 березня 1956 року Туніс під проводом першого президента Хабіба Бургіби витрачав близько 20% бюджету на освіту. Це призвело до становлення зрілого громадянського суспільства. Хабіб Бургіба не дав втягнути країну на шлях згубних соціалістичних експериментів.
І ще, увесь світ пам’ятає як із подій у Тунісі почалася Арабська весна. Тоді, у 2010–2011 роках, в Тунісі відбулася цілком мирна революція, яка нагадує нашу Революцію Гідності. Революція в Тунісі призвела до повалення режиму диктатора Зейнуль-Абідіна бен Алі. Відтоді Туніс просувається шляхом демократії, у ньому вже відбулася за цей час ціла низка вільних виборів. У 2019 році президентом Тунісу став Кайс Саїд.
І на завершення, ми повинні згадати про українсько-туніські зв’язки. Вони були започатковані не вчора, і не у 1991 році, коли Україна відновила свою незалежність, а набагато раніше. Можемо навести кілька промовистих прикладів. Так, ще у 1916 році, в Лозанні, у рамках діяльності Союзу поневолених народів, борці за незалежність Тунісу Башир Сфар та Мухаммад Баш Хамба зустрічалися з видатним українським мислителем, борцем за незалежність України Дмитром Донцовим.
В Тунісі бував видатний український вчений-африканіст, на честь якого названо один із найбільших в Африці музеїв (у столиці Малі, місті Бамако), Юрій Шумовський, який залишив спогади про це у своїй книзі «Під гарячим сонцем Африки».
В туніському місті Сус похований борець за незалежність України, учасник перших Визвольних Змагань, отаман українського далекосхідного війська Борис Хрещатицький, уродженець нині окупованого російськими загарбниками Новоазовська.
Достеменно відомо, що в Тунісі перебували вояки Армії УНР після поразки Визвольних Змагань 1917–1921 років та, згодом, військовики дивізії «Галичина».
Потрібно наголосити на тому, що історія українсько-туніських контактів ще недостатньо вивчена, а її вивчення здатне принести багато несподіваних відкриттів. Наведемо два приклади:
Уродженець Львова Мухаммад Асад (Леопольд Вайсс), якому судилося у певному сенсі стати одним із засновників Пакистану (саме йому був виданий пакистанський паспорт за №1), зробив великий внесок у підтримку боротьби за незалежність Тунісу. Коли Мухаммад Асад очолював Близькосхідний департамент МЗС Пакистану, він особисто приймав у своєму кабінеті майбутнього першого президента Туніса Хабіба Бургібу й домігся виділення значної суми грошей на підтримку туніської справи. Згодом, коли Мухаммад Асад став представником Пакистану в ООН, він теж зробив дуже багато для підтримки прагнення Тунісу до здобуття незалежності. Не дивно, що багато років по тому Хабіб Бургіба, який вже був президентом Тунісу, приймав Мухаммада Асада разом з його дружиною в Тунісі як дорогих гостей держави, з відповідними почестями. Про ці події містяться детальні спогади в книзі Мухаммада Асада «Духовне повернення» (яка є в українському перекладі).
І другий приклад: тактика боротьби партії Нео-Дестур (яка була однією з головних політичних сил в Тунісі, з-поміж тих, які боролися за незалежність країни) була майже точно скопійованою з тактики боротьби ОУН проти польського імперіалізму на теренах Західної України впродовж 1930-х років. Тож немає жодних сумнівів у тому, що вивчення українсько-туніських зв’язків дозволить виявити ще багато не відомих широкому загалові сторінок.
Завершуючи свою промову, хочу презентувати присутнім книгу «Чарівний Туніс», видану зусиллями ГО «Українська Ініціатива» (автори: Ю. Косенко й О. Тимчишин), яка відкриває серію книг під назвою «Український погляд на світ». Адже ми повинні дивитися на світ саме з української точки зору, українськими очима, а не крізь запаскуджені окуляри огидного «русского міра». Це надзвичайно важливо, і це потрібно чітко усвідомлювати. Наша організація вже брала участь у реалізації низки пов’язаних з Тунісом проектів, плануємо й надалі працювати над зміцненням двосторонніх зв’язків між нашими державами.
Дякую за увагу!