16 квітня 1896 року, 121 рік тому назад, у селі Бережівка (Ічнянський район, Чернігівська область) народився підполковник армії УНР Семен Іванович Скрипка.
С. Скрипка закінчив 3-тю Київську гімназію, Київське військове училище (1 вересня 1915 року). Останнє звання у російській армії — поручик.
У 1918 році став старшиною штабу 2-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави, а з 1919 року — командиром окремої сотні, сформованої з жителів с. Глодоси Херсонської губернії і включеної до складу 16-го Запорізького полку ім. П. Дорошенка Дієвої армії УНР. Був важко поранений.
У 1920–1921 роках Семен Скрипка був старшиною для доручень демобілізаційного відділу Військового міністерства УНР, згодом став начальником інспекторського відділу штабу 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР.
У 1920–30-х роках він мешкав на еміграції в Польщі. Помер у 1945 році у Західній Німеччині в таборі для переміщених осіб.
Наводимо уривок зі спогадів поручика М. Михайлика «Українське село в часи національної революції», що були опубліковані у «Літописі червоної калини» (1934, №2), у якому йдеться саме про сотню, котрою командував Семен Скрипка:
«Від того часу при Дорошенківськім полку заіснувала окрема Глодоська сотня під командою сотн. Скрипки. Оскільки мені доводилося чути про сотню від командного складу полку, це була дуже бойова сотня в полку, але ніяк не можна було прищепити їй принципів регулярщини. Вся сотня – старшини й козаки – жили своїм осібним життям, незрозумілим для регулярного корпусу, життям «Вільного Козацтва». В бою сотник був начальником… а поза боями товаришем рівним зі всіма. Тут не було недовір’я до старшини, як то бувало в деяких інших частинах: досить добре уже козаки знали свого сотника…, що був страшний для ворогів в бою, страшний і вимагаючий для козаків у службі і товариський, співливий поза службою.
На жаль, мені не довелося бути в сотні і не можу подати докладніших відомостей про її життя, а особливо про бої, але з оповідань людей, що були тоді в сотні, довідуюся, що сотня не раз рятувала положення в боях. Вона між іншим брала Чорний Острів від червоних у 1919 році…»