2 серпня 2016 року члени ГО «Українська ініціатива» Ю.Косенко та О.Тимчишин взяли участь в екологічно-просвітницькій акції, мета якої полягала в ознайомленні з пам'ятками природи села Лісники (Києво-Святошинський район, Київської області).
За свідченням Києво-Печерського Патерика, давньоруський письменник та один з перших ігуменів Києво-Печерського монастиря Феодосій (бл. 1036-1074) «имел пещеру в селе Лесниках и живал в оной через весь великий пост» (вважається, що ім’я Феодосія Печерського носить сусіднє село Ходосівка).
На межі ХІ-ХII століть поруч з Лісниками, 1-2 км у бік Дніпра, був заснований великий і колись добре відомий Гнилецький монастир, який занепав і запустів внаслідок монгольської навали. Лише 1498 року історичні джерела вдруге згадують про існування Лісників. То був лист Семена Скалковича в актовій книзі Києво-Печерської Лаври, в якому той зобов’язався «за себе й нащадків своїх платити Печерській Лаврі по копі грошей з маєтностей Лісник».
Один із пізніших власників Лісників Адам Іванович Богуфал 1 серпня 1596 року продав лісницьку маєтність князеві Юхиму (Якиму) Корецькому та його дружині Ганні, уродж. Хоткевич. Хоча за свідченням Печерського монастиря у 1595 році монастирське село Лісники озброєними наїздами захопив волинський воєвода Корецький.
Часи Корецьких були, мабуть, найяскравішим періодом в історії цього поселення (яке на той час в документах називалось містом). Історик Е.Руліковський писав, що «Князь Юхим ціле життя присвятив лицарському заняттю, а поки він водив загони з походу в похід, то його заповзятлива дружина вдома пильно дбала про господарство, тож рік у рік їхнє багатство зростало.
У Лісниках Корецькі мали свій замок на одній з гір над селом (в селі і досі цей горбок називають «Замкова гора»). Скориставшись сприятливою ситуацією, княгиня приєднала до своїх володінь також сусідні урочища: Гнилеччину, Куликів і Кольний луги, які були власністю Софійського та Видубицького монастирів (на той час вони належали до уніатів), і, незважаючи на постанову суду в Любліні, силою утримала їх у своїй власності, а потім передала у спадщину нащадкам. Відомо, що один з її синів – Кароль Корецький – за один тільки 1633 рік отримав від Лісників з Ходосівкою 200 золотих чиншу та 800 – оренди.
У роки визвольної війни XVII ст. лісничани мали самоврядування на чолі з отаманом, про що свідчить лист Богдана Хмельницького до київського полковника Антона Ждановича (25 травня 1654 р.) із забороною мешканцям Лісників та Ходосівки ловити рибу у водоймах, що належали Видубицькому монастирю.
Козацький устрій, поширившись більшістю українських земель, був прийнятий і в Лісниках. Місцеве населення вважало себе козаками, виряджало загони на захист Батьківщини. Навіть тепер, через три з половиною століття, серед їхніх далеких нащадків живе спогад про те, що село було колись козацьким.
Проте тривале воєнне лихоліття забрало безліч життів, дуже підірвало господарство, призвело до ослаблення та спустошення українських міст і сіл. Смерть і руїна не минули і Лісники, чисельність населення різко скоротилась, у полум’ї ворожих наїздів був знищений замок Корецьких. 19 грудня 1670 року гетьман Петро Дорошенко передав «село, або колись бувше містечко, Лісники з усіма належностями» Видубицькому монастирю, «дозволяючи їм людей там обирати і осаджувати, всякі звідти відбирати повинності і пожитки». Відтоді до 1786 року лісничани були монастирськими селянами.
Внаслідок секуляризації, проведеної Катериною II, мешканці Лісників стали казенними селянами. На той час там у 27 хатах мешкало 127 душ.
Багатьма цінними відомостями про те, яким було це село в середині XIX ст., ми зобов’язані Домініку П`єру Де ля Флізу (1787-1861) – колишньому військовому медику армії Наполеона, який згодом був старшим лікарем по відомству державних маєтностей Київської губернії. Де ля Фліз також залишив виконаний ним акварельний малюнок з панорамою Лісників.
У селі з 1836-го до 1851 року служив у місцевій Преображенській дерев’яній церкві дід великого історика і громадського діяча Михайла Грушевського – Федір Васильович Грушевський. Федір Грушевський сприяв відкриттю першої церковно-приходської школи.
Cело не минула і Перша Світова війна, і Жовтнева революція, голодомор, репресії, розкуркулення, Друга Світова війна, часи радянської влади.
