9 лютого відзначається день народження одного з найвеличніших поетів в історії людства – класика узбецької та світової літератури Алішера Навої. Нас відділяють від нього вже цілі сторіччя, але його творча спадщина не просто викликає зацікавлення спеціалістів сучасності, а залишається актуальною, змушує замислитися, впливає на почуття й думки багатьох мільйонів людей. Глибина змісту і яскрава образність мови, наявність кількох шарів значень і спонукання до дії дозволяють кожному уважному читачеві здійснити своє власне, індивідуальне відкриття творчості Алішера Навої. Понад те, багато з його думок і справ стають чіткішими й зрозумілішими з плином часу. Такою є доля тих людей, котрі значно випереджають свою добу. Якщо стояти біля самого підніжжя високої гори, то неможливо побачити її вершину, неможливо усвідомити її справжні розміри. Для цього потрібно відійти на певну відстань. Чим вищою і масивнішою є гора, тим далі потрібно відійти. Життя і творчість Алішера Навої можна, в якомусь сенсі, уподібнити до такої гори, а сторіччя, що минули з часу його житт я й діяльності – до відстані, яка, постійно зростаючи, дозволяє нам краще усвідомлювати справжній масштаб цієї великої особистості. Однак, і зараз ми ще є далекими від завершення цього процесу. Я впевнений, що кожне покоління знаходитиме щось нове у творчості Навої, здобуватиме нові уроки з його настанов…
Алішер Навої був поетом і філологом, державним діячем і меценатом, глибоким мислителем-філософом і суфієм, істориком і вчителем. І в якій би іпостасі він не виступав, він завжди відрізнявся неординарністю, своїми справами руйнуючи усталені стереотипи, своїми думками вказуючи шляхи для прийдешніх поколінь. Його зовсім не цікавили багатства й матеріальні блага цього світу, справжню радість йому приносили філософські роздуми, літературна діяльність і спілкування з друзями-однодумцями. Але ми бачимо, що Алішер Навої обіймав низку важливих державних посад, здійснив успішну програму будівництва суспільно корисних споруд і благоустрою міста Герат, будучи близьким другом правителя Хорасану Хусейна Байкара, здійснив позитивний вплив не лише на самого правителя, але й на весь державний апарат, зібрав і згуртував біля себе цілу плеяду видатних інтелектуалів свого часу, серед яких виділяються Давлятшах Самарканді, Васіфі, Джамі, Мірхонд, Кемаледдін Бехзад. Він не був далеким від реального життя теоретиком, він добре усвідомлював наскільки далекими є реалії життя від високих філософських ідеалів, але він також бачив як наполегливі зусилля й просвіта здатні зменшувати прірву між реальним та ідеальним, невдачі й труднощі змушували його шукати інші шляхи і знаходити нові вирішення поставлених завдань. Можна сказати, що він перебував у цьому тлінному світі і намагався покращити його, але усім своїм єством він належав світові вічному і навіки вписав своє ім’я в історію. Саме йому належать слова: «Якщо ти є людиною, то не називай людиною того, хто не піклується про долю свого народу». Наскільки я пам’ятаю, саме цю цитату зі спадщини великого Навої зробив лейтмотивом своєї першої промови після обрання на високу посаду Президент Республіки Узбекистан Шавкат Мірзійоєв…
Окремо я хотів би зазначити, що творчість Алішера Навої є відомою і в Україні. Більш того, його ім’я згадується в шкільній програмі зі світової літератури. Українською мовою перекладені окремі твори Навої. Зокрема, український поет Микола Бажан переклав одну з найвідоміших його поем «Фархад і Шірін», вірші й уривки з поем Навої українською мовою перекладав відомий поет і перекладач Павло Тичина. В низці міст України, включаючи Київ, є вулиці названі на честь Алішера Навої. Однак, для справжнього ознайомлення українських читачів з творчістю Навої ще потрібно докласти багато зусиль. Перш за все, йдеться про здійснення професійних поетичних перекладів з коментарями головних його творів, до того ж, перекладів саме з оригіналу. Це непросте завдання, хоча б з тієї причини, що мова творів Навої сповнена символізму, для повноцінного розуміння якого читач повинен мати солідне уявлення про іслам в цілому й про суфізм зокрема, знати, бодай в загальних рисах, історію регіону та, бажано, мати під руками декілька перекладів одного й того самого тексту. Наприклад, якщо судити поверхово, та сама поема «Фархад і Шірін» – це розповідь про кохання та випробування, які випадають на долю головних героїв, котрі прагнуть поєднатися, але гинуть внаслідок підступності долі. Якщо сприймати твір в такому ключі, звісно, можна отримати естетичне задоволення, засвоїти тривіальні афоризми, котрі містяться в тексті, але оминути увагою ту обставину, що майже всі предмети й герої поеми – це символи, котрі відображають процес пізнання сутності буття, прибирання пелени матеріального й духовного розчинення особистості того, хто споглядає та пізнає. Низка інших творів Навої відрізняється багатошаровим символізмом, для розуміння якого потрібно витратити немало часу й зусиль, – про це написано багато томів наукових досліджень. Тим не менш, як мовить відома приказка, дорогу здолає той, хто нею йде. Тому ми повинні здійснювати активну культурно-просвітницьку діяльність з метою популяризації творчої спадщини Алішера Навої, яка є важливою складовою загальносвітового надбання людства.
На завершення, я хотів би навести невеликий уривок з поеми Алішера Навої «Добродійних дивування» (в перекладі Павла Тичини):
Ішли два перси у далекий край –
у піднебесно-чарівний Китай.
Один з них стати багачем жадав.
А другий радий був з того, що мав.
Отак і йшли – удень і в ніч глуху…
Аж зирк – великий камінь на шляху.
Над ним – часу тисячолітній плин,
у землю вгруз наполовину він.
І на отій, що зверху, стороні
написані слова якісь чудні:
«Якщо затратиш сили чималі
і цей ось камінь вивернеш з землі,
то прочитаєш ти слова внизу
про те, що є руїна поблизу.
Предивний скарб заховано у ній.
Захочеш – буде він в руці твоїй.
А як не хочеш брати гроші, скарб –
що ж, невибагливість – теж хороший скарб».
Як перший прочитав слова оці –
сердега, аж змінився на лиці
Бо дуже ласий був до злота він,
тож тут же взявся на роботу він.
А другого бажання навісні
не мучили. «Навіщо це мені?
Та я б, їй-Богу, зневажав себе,
щоб так за гроші надривав себе.
Піду, – подумав. – Кожному – своє».
Минула ніч. Світанок настає.
А він простує шляхом крем`яним.
Аж осьде й місто стало перед ним.
Підходить він. Розкрилась брама вмить.
Він дивиться – назустріч люд спішить.
А цей народ цікавий звичай мав:
коли його правитель помирав,
то після нього той сідав на трон,
хто вранці першим – так велів закон –
прийшов у місто… Так було й тепер.
У цій країні саме шах помер.
Тож подорожній, бачте, щастя мав –
правителем у цій країні став.
Його ж супутник довго на шляху
руками землю розгрібав суху.
Набив собі криваві мозолі…
Нарешті камінь виверг із землі.
Читає напис: «Ти скарбів не жди.
В дурних надій – кінець дурний завжди».
Отак. Хто скромний – в славі та красі.
А над жадюгою сміються всі.
Юрій Косенко,
Голова Правління
ГО «Українська Ініціатива»