У зв’язку з російською агресією проти України глибинне та всебічне осмислення сутності незалежності нашої держави є надзвичайно важливим завданням.
На жаль, навіть зараз, коли минуло 26 років з моменту відновлення незалежності України та четвертий рік поспіль точиться війна на Донбасі, далеко не кожен громадянин здатний відповісти на запитання, у чому полягає цінність незалежності та яку ціну довелося сплатити за неї українському народові. Даються взнаки облудні міфи російсько-радянської пропаганди, котрі протягом десятиліть втовкмачувалися у голови людей.
Здобули чи відновили?
Становлення незалежної Української держави у наш час супроводжувалося низкою проблем і труднощів, багато з них залишаються невирішеними й зараз. Є важливі концептуальні питання, відповіді на які суспільство почало отримувати зовсім недавно.
Варто згадати й про власне дату. Що відбулося 24 серпня? Україна здобула незалежність чи відновила її? Правильна відповідь на таке, здавалося б, другорядне питання багато важить для вироблення й усталення правильної парадигми розвитку держави.
Якщо ми визнаємо, що незалежна Українська держава модерного типу постала 22 січня 1918 року, коли четвертим універсалом Центральної Ради було проголошено цілковиту незалежність Української Народної Республіки (УНР), яка внаслідок програної визвольної війни була окупована радянською Росією у 1921 році, то, безперечно, йдеться про відновлення незалежності 24 серпня 1991-го.
Усі десятиліття панування російсько-радянських загарбників стають періодом окупації України, усі їхні місцеві посіпаки постають у вигляді зрадників власного народу, які, за висловом Тараса Шевченка, «допомагали катові знімати з матері останню свитину»: влаштовувати Голодомор, провадити розкуркулення, нищити духовність і культуру українців.
Саме такої парадигми дотримуються держави Прибалтики, і саме така логіка модерного державотворення допомогла їм стати успішними як в економічному, так і в культурному сенсі державами. Скажімо, Естонія святкує День незалежності 24 лютого (у 1918 країна проголосила свою незалежність), а 20 серпня офіційно відзначається у якості Дня відновлення незалежності Естонії.
Правонаступниця УНР, а не УРСР
Наразі, хоч і повільно, Україна просувається на шляху до прийняття такої ж концепції щодо святкування Дня незалежності. Про це свідчать відповідні заяви Українського інституту національної пам’яті та низки посадовців. Завдання полегшується тією обставиною, що останній президент УНР в екзилі Микола Плав’юк у 1992 офіційно передав свої повноваження тодішньому Президенту України Леоніду Кравчуку, з юридичної точки зору пов’язавши УНР та сучасну Україну, яка офіційно стала правонаступницею саме УНР.
Чим же небезпечна позиція, згідно з якою Україна постала у вигляді незалежної держави саме 24 серпня 1991 року, а усі події боротьби за державність, котрі мали місце раніше, не беруться до уваги?
Перш за все, це позбавляє українців історичного підґрунтя і дозволяє усім ворогам нашої держави заявляти, що наша державність є чимось штучним та випадковим, таким собі наслідком непродуманої політики Михайла Горбачова, який нібито розвалив Радянський Союз, у якому начебто панувала мало не ідеальна дружба народів і ковбаса була дешевою, а держава забезпечувала громадян найрізноманітнішими благами.
Окрім того, слід завжди пам’ятати, що УРСР була колонією Росії, а не якимось, бодай квазідержавним, утворенням. Адже Радянський Союз був ні чим іншим, як черговою реінкарнацією саме Російської імперії, де тоталітарний комуністичний режим намагався здійснити суцільну русифікацію та асиміляцію усіх поневолених народів під виглядом створення якогось міфічного радянського народу.
Тому презентація України у якості правонаступниці УРСР – це шлях до побудови недолугої напівколонії Росії, і саме тому закон про декомунізацію потрібно було ухвалювати у перші дні після відновлення незалежності України у серпні 1991-го.
Ціна – мільйони життів
Протягом своєї історії українському народові довелося сплатити вкрай високу ціну за незалежність. Але, незважаючи на мільйони жертв, ворогам не вдалося знищити бажання українців жити у своїй самостійній та соборній державі. Героїчні подвиги вояків українських армій доби Визвольних Змагань 1917-1921 років, самопожертва юнаків у бою під Крутами, кров героїв Базару, по-звірячому закатованих російськими окупантами, мільйони замордованих голодом селян, сотні тисяч загиблих на засланні у Сибіру, тисячі розстріляних українських інтелігентів, легендарний спротив ОУН-УПА, свідома загибель найкращих провідників українського народу, таких, як Симон Петлюра, Євген Коновалець, Степан Бандера, Роман Шухевич та багатьох інших, кров героїв Революції Гідності та наших вояків, котрі гинуть за Батьківщину, стримуючи брутальну навалу нашого відвічного екзистенційного ворога Росії – це та ціна, яку було сплачено за незалежність України. Слід визнати, що у світі є небагато націй, яким довелося заплатити так дорого за можливість жити вільним життям у межах власної держави.
Понад те, потрібно усвідомлювати, що процес є далеким від свого завершення, наші Визвольні Змагання тривають і кожен свідомий громадянин має докладати максимум зусиль для перемоги України та бути готовим пожертвувати всім, навіть власним життям, заради цієї найвищої мети.
І духовний, і матеріальний добробут – у нашій свідомості
І все ж таки, незважаючи на усі проблеми та негаразди, суспільна свідомість поступово та неухильно зростає. Це добре помітно на прикладі Ічнянщини (Чернігівська обл. – Прим. ред.).
Хоча на території району народилося немало борців за незалежність України, важкий спадок доби колоніалізму призвів до того, що ці імена були практично забуті, а колективна свідомість – безжально деформована, облудна й людиноненависницька антиукраїнська комуністична ідеологія цупко в’їлася в мізки значної частини населення Ічнянщини. Тому протягом 90-х років не спостерігалося великого ентузіазму серед простих мешканців району, коли справа доходила до святкування Дня незалежності України.
Хоча проблем залишається багато і суспільна свідомість перебуває не в ідеальному стані, неможливо заперечувати ті позитивні зрушення, які відбулися. Саме в них і полягає запорука успішного економічного та культурного розвитку як району, так і всієї України.
Повертаються із забуття імена славетних ічнянців, які боролися за Україну. У добу УНР: Семен Скрипка, Іван Кмета, отаман Ангел, Панас Скубан та багато інших. У часи Другої світової війни: один із визначних діячів ОУН-УПА, Кость Гіммельрайх, який, окрім іншого, був талановитим поетом, народився та виріс в Івангороді; на території району діяли й осередки українського підпілля, ретельне вивчення діяльності яких ще чекає на своїх дослідників.
Величезну роль у здійсненні таких перетворень відіграла культурно-просвітницька діяльність, активні краєзнавчі дослідження, соціальна активність громадян, видавництво різноманітних книжок, проведення публічних заходів.
Тож кожен має усвідомити, що незалежність не була нам подарована, вона постала не на порожньому місці, за неї заплачено високу ціну, її потрібно відстоювати, оскільки вона є передумовою як матеріального, так і духовного добробуту. Коли абсолютна більшість громадян України, незважаючи на свої політичні чи релігійні вподобання, усвідомить, що незалежність є найвищою цінністю, своєрідним спільним знаменником, тоді відбудеться і ствердиться успішна Українська держава.
Юрій Косенко, голова правління ГО «Українська Ініціатива»
Джерело: Трудова слава